ВИТОКИ РУКОПАШНОГО БОЮ

ВИТОКИ РУКОПАШНОГО БОЮ

Рукопашний бій є поєднанням найдревніших бойових мистецтв, зародження яких почалося разом із суспільством. Перші згадки про нього можна знайти в пам’ятках Індії та Китаю. Пізніше з’явилися і зображення, до найбільш відомих з котрих можна віднести:
1. Вавилонські фрески. На них зображено виконання військових вправ. Ці рухи дуже схожі на основні прийоми з рукопашного бою. Пам’ятку було створено в II тисячолітті до н.е.
2. Малюнок з Месопотамії. На ньому зображені чоловіки, які зійшлися у двобою на плиті для жертвоприношень. Артефакт з’явився в ІІІ тисячолітті до н.е. Варто відзначити, що в цей час культура Месопотамії мала пантеон, який складався з багатьох богів, чия поведінка була ідентична людській. Вчені вважають, що на малюнку зображений Енліль, який був не тільки одним з найвеличніших божеств, але і царем.
3. Малюнки на стінах у гробниці Фіоххотена, який правив у Єгипті в середині ІІІ тисячоліття до н.е. На них відтворені рухи, які нагадують класичні прийоми з рукопашного бою у поєднанні з полюванням. Ще одним важливим центром розвитку рукопашного бою був острів Крит, де такі змагання вважались обов’язковою частиною кожного святкування. До нашого часу збереглися фрески, на яких можна побачити, що одяг учасників має воєнне призначення.
Наступним етапом у становленні рукопашного бою стала друга половина І тисячоліття до н.е., бо саме в цей час відбувалася боротьба між індійськими князівствами. Варто відзначити, що прийоми рукопашного бою були важливою частиною традицій жителів цих земель. Розвиток цього вміння викликала необхідність самозахисту під час міжусобиць. У воїнів, які належали до високої верстви населяння, володіння боротьбою було ознакою особистого розвитку. Так, зображення того часу дають можливість побачити рухи, які й зараз зустрічаються під час занять рукопашним боєм.
Після цього відбувається завоювання індійських земель арійцями, які також мали високий рівень володіння бойовими мистецтвами та забороняли такі заняття для звичайного населення. Однак індійцям вдалося зберегти традицію рукопашного бою. Звичайно, такі заняття відбувалися таємно і дійшли до рівня ритуалів.
Наприклад, бійці тренувались під водоспадом, на обриві скель, стрибали через полум’я. Вони спали на холодній землі та трималися у бойових стійках по декілька годин. Згодом ця традиція асимілювалася з китайською, після початку торгових відносин між двома країнами.
В історії розвитку індійського бойового мистецтва важливою постаттю став патріарх Бодхідхарма, який був третім сином царя Сугандри. Він подорожував Китаєм, де зупинився в одному з монастирів. Саме тоді Бодхідхарма почав навчати монахів основам рукопашного бою, щоб і вони могли захиститися від розбійників. Згодом шаолінці поширили ці знання та зробили з них більш чіткі прийоми, в тому числі з використанням палиці.
Цей момент став важливим, бо саме в цей час у Китаї активно розвивалися інші традиції, які стали основою рукопашного бою. Так, вважається, що саме тут з’явилася «Книга Змін», де були описані знання, які стали основою для зародження таких наук, як історія, астрономія, медицина, а також бойові мистецтва.
Окрім цього, на розвиток рукопашного бою значно вплинули Лао-Дзи (VIІ-V в. до н. е.), Кун-Цзи (V в. до н. е.), Ле-Цзи (VI-V в. до н. е.), Сунь-Дзи (VI-V в. до н. е.). Ще однією важливою подією став початок правління династії Шан Інь. В той час імператор зробив підготовку воєнних більш систематичною – вона включала вміння володіти зброєю, а також оборонятися за допомогою рукопашних прийомів.
Також важливо відзначити, що у Китаї такі традиції були тісно пов'язаний з філософією, зокрема, даосизмом, конфуціанством і буддизмом. Ще за цих часів військова підготовка відбувалася с разом зі змаганнями з рукопашного бою. Таким чином, можна зробити висновок, що вже в IV ст. до н.е. бойове мистецтво перетворилися у систему, яка включає не тільки фізичний, але і духовний розвиток.
Схожим чином рукопашний бій розвивався у Японії, де були створені ямабусі – секти, підготовка яких була дуже близькою до самурайської. Згодом у країні з’явилося декілька груп, серед яких можна виділити Дайто-рю, Ай-кі, Бу-дзю-цу клану Такеда.
Майже в цей час у Древній Греції з’явилися важливі підтвердження того, що рукопашний бій був важливою частиною життя населення. Так, відомий філософ Платон переміг у такій боротьбі на Істмійських іграх, а Піфагор – на Олімпійських.
У Греції навчання даному виду бою було комплексним. Так, боєць повинен був оволодіти не тільки прийомами, але і спритністю, силою та швидкістю. Новим етапом у розвитку мистецтва стало правління Олександра Македонського, завдяки якому традиція рукопашного бою поширилися далеко за межі країни.
У ІІ столітті до н.е. Греція знаходиться під впливом Риму. Саме в цей час рукопашний бій зазнає суттєвих видозмін – під час поєдинку починають використовувати мідні обручі, що призводило до глибоких травм. У ІІІ ст. до н.е. у Римі відбуваються перші гладіаторські змагання, які з часом поширилися по всій країні та викликали великий інтерес у жителів міста. Його учасники проходили жорсткий комплекс підготовки, який передбачав:
- володіння тризубом і списом;
- двобій с використанням короткого меча та щита;
- опанування прийомів кулачного бою.
Впровадження гладіаторських змагань сприяло тому, що набір зброї, який використовувався, розширювався. Також з’являлися нові техніки боротьби, які були направлені на нейтралізацію супротивника. Інколи у таких запеклих протистояннях приймали участь боєць та тварина, наприклад, бик.
...